Позиція стосовно державної реєстрації переходу права користування на земельні ділянки від засновника до фермерського господарства.

Міністерство юстиції України з метою забезпечення єдиної практики
застосування законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень, враховуючи висновки щодо застосування норм
права, викладені у постановах Верховного Суду, доводить до відома позицію
стосовно державної реєстрації переходу права користування на земельні
ділянки від засновника до фермерського господарства.
Частинами другою, п’ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є
обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами
місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і
юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.
Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів
визначається законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах
Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які
застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить
відповідну норму права.
З огляду на зазначене державний реєстратор при проведенні
реєстраційних дій має керуватися не лише загальним та спеціальним
законодавством, а в тому числі практикою Верховного Суду.
Питання переходу права постійного користування на земельні ділянки
висвітлено у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020
року № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20); Великої Палати Верховного
Суду від 23 червня 2020 року № 922/989/18 (провадження № 12- 205гс19);
Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 28 квітня 2021 року №
547/362/18 (провадження № 61-469св19).
У вказаних постановах Верховного Суду зазначено таке.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»
(далі – Закон) майно фермерського господарства належить йому на праві
власності.
Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають
право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку,
передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт «а» частини першої статті 14
Закону).
Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового
комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина
перша статті 23 Закону).
Згідно з частиною першою статті 22 Закону фермерське господарство як
цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу,
не розподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу)
можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні
папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської
діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені
законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами,
будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі
на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами
фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону).
За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство,
зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу,
а не засновник або член такого господарства, тому право постійного
користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського
(фермерського) господарства, після його створення належить цьому
господарству, а отже, не може входити до складу спадщини. Припис пункту «а»
частини першої статті 14 Закону у частині права членів фермерського
господарства відповідно до закону передавати земельні ділянки у спадщину
стосується тих ділянок, які належать членам цього господарства на праві
власності, та якими фермерське господарство користується на підставі
правочинів, вчинених з його членами.
Таким чином, право постійного користування (на підставі відповідного
державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної
особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення
відповідної ділянки.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства
як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку
отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до
цього господарства, тому в такій ситуації зазначене право не може бути
об’єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті
засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на
нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяження таких прав
врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень».
Перелік документів, що відповідно до законодавства підтверджують
набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно, визначено частиною
першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень».
Таким чином, для державної реєстрації права постійного користування
земельною ділянкою за фермерським господарством (у тому числі у разі смерті
засновника, якому надавалася в користування земельна ділянка) подається
документ, що підтверджує набуття засновником такого фермерського
господарства права постійного користування.